СЗШ № 228

В Україні легкою атлетикою почали вперше займатися в Одесі (1893). Дещо пізніше виникають легкоатлетичні гуртки в Катеринославі (1905), Києві та Харкові (1910). У 1913 вперше проводиться міжміський матч Москва-Київ, в якому перемогу здобули москвичі.

10-18 серпня 1921 в Харкові була проведена перша Всеукраїнська олімпіада, яка включала змагання з легкої атлетики. У змаганнях брали участь легкоатлети з Києва, Житомира, Чернігова та інших міст України. Без перебільшення можна сказати, що саме в цей період в Україні були закладені основи для розвитку всіх видів легкої атлетики. Спортивні зв'язки України з іншими країнами були започатковані в 1924, коли українські спортсмени вперше зустрічали в Харкові легкоатлетів із Фінляндії. Глибокий слід у історії української легкої атлетики залишили Василь Калина, Марко Підгаєцький, Олександр Безруков, Володимир Кожушко, Тетяна Васіна, Лідія Зубенко, Анфіса Спиридонова. У тридцятих роках прославились Зоя Синицька, Зосима Синицький, Микола Виставкін, Олександр Канакі, Гаврило Раєвський, Григорій Артамонов, Зінаїда Борисова, Василь Сидорко.

Подальший розвиток легкої атлетики став можливим не тільки у зв'язку з підвищенням якості тренування, але й у результаті значної роботи зі створення наукової школи фізичної культури і спорту. На початку радянського етапу розвитку вітчизняної «королеви спорту» період були зроблені перші спроби організації тренування протягом усього року. У навчальних і дослідних інститутах почали ширше розроблятися питання навчання і тренування, готувалися нові програми для секцій легкої атлетики і методичні посібники. Успішному становленню системи тренування легкоатлетів сприяли навчально-тренувальні збори. У цей час принцип цілорічної підготовки в одному виді легкої атлетики стає домінуючим.

У 1933–1934 спортсмени починають тренуватись уже двічі на день, проводячи тренування замість ранкової зарядки. Вперше починають проводити і зимові змагання з легкої атлетики, у зв'язку з чим і виникло питання про необхідність будівництва легкоатлетичних манежів. Річний обсяг тренування в цей період досягає 400–500 годин. У 1935 учені вперше взяли участь у тренувальному зборі легкоатлетів для проведення досліджень. Також вперше висувається ідея тренування в гірських умовах і в барокамері (1935). Впродовж 1930-х публікуються багато науково-методичних робіт, присвячених різним питанням спортивного тренування: основам методики тренування, особливостям тренування в різні періоди, підготовці спортсмена до фізичних навантажень, всебічному тренуванню, загальним і спеціальним фізичним вправам легкоатлета, плануванню багаторічного тренування легкоатлетів, тренуванню в зимовий період, перехідному періоду тренування тощо.

У спортивній практиці 1937–1941 для багатьох провідних спортсменів було значно збільшено обсяг силових вправ, кількість занять досягла 5–6 разів на тиждень, іноді вони проводились щоденно і двічі на день. Тренування стало цілорічним. Передвоєнні роки характеризуються широким творчим пошуком тренерами, спортсменами, ученими, медиками шляхів подальшого удосконалення системи тренування. Апробується «світлолідер» по бровці 400-метрової доріжки, робляться спроби застосовувати в тренуванні обтяжуючі пояси і жилети, більш важкі прилади для метань. Використовуються пристрої для навчання переходу через планку в стрибку з жердиною, блокові тренажери для розвитку сили. Тренери намагаються змінювати умови тренування (м'який ґрунт, тверді перешкоди у стрибках, вузько поставлені стійки у стрибках з жердиною), використовувати засоби психологічної підготовки, застосовувати гандикапи в тренуванні спринтерів. У ці роки ще не було детально вивчено системи спортивного тренування, але принципова схема його побудови практично вже була приведена в дію. Передвоєнні роки відмічені масовим розвитком легкоатлетичного спорту, проведенням численних змагань. Так, у 1935 відбулася перша спартакіада вузів, у 1936 – перша колгоспна спартакіада.

По закінченні Другої світової війни, з 1945 відновлюються майже всі традиційні змагання з легкої атлетики. У період 1946–1948 у спортивній практиці одержало визнання планування цілорічного тренування, обов'язкове ведення щоденника спортсмена і журналу тренера, широко використовувались ранкові тренування, були зроблені перші кроки у розробці тижневого циклу. У книзі «Тренування легкоатлета» (1949) Микола Озолін виклав основні засоби і методи спортивного тренування, форми і зміст тренувальних занять, періодизацію і планування спортивної підготовки. У підручнику міститься ряд нових положень: про побудову тижневого тренувального циклу; методи розвитку швидкості і використання з цією метою доріжки з нахилом, а також бігу за мотоциклом; про методику розвитку гнучкості; чотириетапну побудову річного тренування бігунів на середні дистанції і стаєрів тощо. Ця праця була широко використана для удосконалення методики тренування в окремих видах легкої атлетики.

​

Минає небагато часу і вже невпізнанною стає спортивна Україна: незважаючи на тяжкі наслідки війни, розгортається інтенсивне будівництво широкої мережі спортивних споруд, фізична культура і спорт міцно входять у повсякденне життя громадян. На цій основі підвищується майстерність, народжується багато нових імен спортсменів високого класу, здатних гідно представляти Україну на всесоюзних і міжнародних турнірах. На штурм рекордів сміливо вийшли легкоатлети Катерина Адаменко, Василь Гордієнко, Микола Редькін, Юрій Кутенко, Петро Денисенко, Віктор Цибуленко, Володимир Сіткін, Петро Чевгун, Євген Буланчик, Людмила Лисенко, Віра Крєпкіна, Володимир Голубничий, Василь Анисимов, В'ячеслав Скоморохов і багато інших відомих тідерів вітчизняної легкої атлетики.

​

У 1952 українські легкоатлети вперше взяли участь в XV Олімпійських іграх у Гельсінкі. XVІІ Олімпійські ігри ознаменувалися появою нових чемпіонів серед легкоатлетів України. І одним з перших став скороход Володимир Голубничий. Він народився, виріс, почав займатися спортом і все своє життя провів у мальовничому українському місті Сумах. На Римській Олімпіаді талановитий спортсмен дебютував у 24 роки. Він завоював блискучу перемогу на дистанції 20 км. Однак через чотири роки, в Олімпійському Токіо, В. Голубничий посів лише третє місце. Через чотири роки скороход із Сум знову здивував усіх – виграв золоту медаль на ХІХ Олімпіаді в Мехіко. Пізніше у Мюнхені В. Голубничий здобув ще й срібну нагороду. І вже зовсім він здивував спортивний світ, коли в 1974, в 38-річному віці, вперше став чемпіоном Європи на своїй улюбленій дистанції. Володимир Голубничий виступав і на п'ятій своїй Олімпіаді – в Монреалі. І хоч у товаристві найсильніших спортсменів світу, багато з яких чи не вдвоє були молодші за нього, сорокарічному ветеранові важко було розраховувати на великий успіх, він і цього разу продемонстрував неабияку спортивну мужність.

На XVІІ Олімпійських іграх перемогу Людмили Лисенко в бігу на 800 метрів вважали закономірністю: дніпропетровська спортсменка була світовою рекордсменкою в цьому виді. Та лаври Олімпійської чемпіонки їй дісталися в дуже запеклій боротьбі. Щоб завоювати золоту медаль, Л. Лисенко довелося повторити свій світовий рекорд, а це потребувало надзвичайного напруження сил в умовах нестерпної римської спеки. Перемога киянки Віри Крєпкіної на змаганнях зі стрибків у довжину була цілком несподіваною для всіх. У першій же фінальній спробі вона встановила рекорд Олімпійських ігор – 6 м 37 см і виграла золоту медаль. Завершив зусилля українського золотого «золотого» квартету в Римі метальник списа з Києва Віктор Цибуленко. Це була його третя Олімпіада. У Гельсінкі він посів четверте місце, в Мельбурні став бронзовим призером.

​

Героєм ХХ Олімпійських ігор одноголосно визнано видатного спринтера, киянина Валерія Борзова. Першим з європейців Валерій Борзов завоював на одній Олімпіаді 2 золоті медалі за перемогу в бігу на 100 і 200 метрів, а також срібну нагороду в естафеті 4×100 метрів. Спортивним бійцем найвищого класу показав себе на цій Олімпіаді і десятиборець з Одеси Микола Авілов, який виграв золоту медаль зі світовим рекордом (8454 очки). З першої ж спроби став Олімпійським чемпіоном киянин Анатолій Бондарчук, більш як на 2 м перевищивши попередній олімпійський рекорд (75 м 50 см) з метання молота.

На ХХІ Олімпійських іграх у Монреалі, під час нагородження переможців змагань з метання молота, на п'єдесталі пошани стояли вже два богатирі з України. Золоту медаль здобув молодий київський метальник Юрій Сєдих, а бронзову – Анатолій Бондарчук.

Серед прославлених імен українських легкоатлетів-чемпіонів і рекордсменів України, СРСР, Європи та світу достойне місце по праву займають Леонід Бартенєв, Надія Коняєва, Валерій Брумель, Ігор Тер-Ованесян, Іван Беляєв, Микола Смага, Людмила Комлєва, Віктор Кудинський, Абрам Кривошеєв, Валентина Козир, Геннадій Блізнєцов, Вадим Архипчук, Леонід Литвиненко, Євген Аржанов, Тетяна Пророченко, Людмила Аксьонова, Ніна Зюськова, Надія Ткаченко, Н. Олізаренко, Віктор Бураков, Володимир Кисельов, Василь Архипенко, Валерій Підлужний, Тетяна Скачко, Юрій Тамм, Олена Жупієва, Володимир Ященко, Рудольф Поварніцин, Геннадій Авдєєнко, Ольга Бризгіна, Віктор Бризгін, Людмила Джигалова, Марія Пінігіна, Тетяна Самоленко-Доровських, Інеса Кравець, Олена Красовська, Юрій Білоног, Наталія Добринська, Ірина Ліщинська, Інга Бабакова, Олександр Багач, Олександр Крикун, Олена Говорова, Роман Щуренко, Віта Стьопіна, Тетяна Терещук-Антіпова, Олена Антонова, Наталія Тобіас, Денис Юрченко, Жанна Пінтусевич, Вікторія Павлиш, Анжела Балахонова, Іван Гешко, Віта Паламар, Юрій Кримаренко, Богдан Бондаренко, Юлія Левченко та багато інших.

      Справжньою легендою українського легкоатлетичного спорту є Сергій Бубка. Цей надзвичайно талановитий спортсмен з 1983 по 1997 шість разів здобував звання чемпіона світу. С. Бубка є переможцем Кубків світу та Європи (1985), чемпіоном Європи (1986). У 1988 він став чемпіоном XХІV Олімпійських ігор у Сеулі. Він встановив 35 світових рекордів і тричі визнавався кращим спортсменом світу.